Червоногригорівська селищна територіальна громада розташована між містами Нікополь та Марганець, на березі вже колишнього Каховського водосховища. По іншу сторону річки Дніпро – ворожі позиції, звідки систематично обстрілюють Нікопольщину. Від серпня 2022 року громада включена в перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій.
Як живуть під постійними обстрілами червоногригорівці, ми поговорили з головою громади Олександром Прокопенком. Але перш за все варто сказати, що 7 березня 2022 року він був мобілізований до лав Збройних сил України. Відвоював півтора року і, наприкінці 2023 року, знову приступив до своїх обов’язків голови громади. Нагороджений Президентом України орденом «За мужність – ІІІ ступеню».
І саме він, розповідаючи про життя громади в умовах військових дій, сказав слова, які винесені в заголовок: «Фізично можна витримати все, психологічно – дуже важко». Не про себе. Від імені всіх червоногригорівців.
Людина звикає до всього, і до обстрілів теж…
Наша розмова з Олександром Прокопенко почалася досить оптимістично:
«Комунальні підприємства працюють, всі бюджетні установи працюють, ЦНАП, школи, дитячі заклади в режимі онлайн працюють, пошта, аптеки, магазини працюють Все для стабільного проживання на сьогоднішній день є», – сказав він.
А вже потім назвав страшні цифри. За півтора року громада втратила 10 мешканців – вони загинули під обстрілами. 16 – поранених. 1380 будівель – понівечені. Це загалом – і приватні будинки, і багатоповерхівки, і комунальні заклади, і об’єкти інфраструктури. Багато будинків знищено вщент. Школи побиті дуже сильно, дитячі садочки. При цьому, каже Прокопенко, серйозного відтоку населення – виїзду – не спостерігається.
«В нас виїхало близько двох тисяч. В зоні можливих бойових дій у нас три села, а чотири села в зоні активних бойових дій, розташовані в зоні Каховського водосховища. Загальна кількість населення довоєнного стану там була 11 500. І вони на себе «відтягнули» велику кількість ВПО. Коли перші обстріли почалися, півтора роки тому, ці люди більшу частину свого вільного часу проводили саме в цих степових селах. Але людина привикає до всього. І привикає до обстрілів, хоча фізично можна привикнути, а психологічно дуже важко. От сьогодні зранку так бехкало, ненормальна ситуація…», – каже Прокопенко.
Найсуттєвіша проблема – вода
Питаю у Голови: «Люди саджають городи?».
«Та саджають!», каже. Але що там виросте – поки не зрозуміло. Бо на сьогодні досить суттєва проблема – це відсутність води.
«У нас в системі водозабезпечення є технічна вода, ми подаємо воду з річки Ревун, але вона, на жаль, має дуже великий вміст солі і певний запах в цей період року. І тому для людей, які займаються городами, вона не годиться. Але у двадцятих числах травня очікується пуск магістрального водопроводу Запоріжжя-Нікополь-Марганець-Покров. Ми також під’єднані до цього водопроводу і готові зустріти технічну дніпровську воду на насосній станції села Придніпровське, доопрацювати, отримати з неї питну воду і надати її в першу чергу населенню нашої громади», – розповів Прокопенко.
Наразі на території чотирьох населених пунктів, які знаходяться в зоні активних бойових дій, вода надається безкоштовно. В громаді обладнали дев’ять пунктів видачі питної води.
«З міста Нікополь – у нас в громаді є свої водовози – ми забезпечуємо ту необхідну кількість води для людей, які не мають можливість її купити. І ця робота проводиться більш менш стабільно. Є, звичайно, навантаження на бюджет, але ми справляємося», – запевнив голова.
Він розповів, що благодійна організація ДЖЕМ (БФ “Global Empowerment Mission Ukraine”) час від часу завозить в громаду бутильовану воду і населення дуже вдячне за ту допомогу, що вони надають.
«Взагалі, я хочу висловити через вас велику вдячність благодійним організаціям, фондам і волонтерам. Ми на сьогоднішній день співпрацюємо з 25 організаціями, які постійно надають і грошову допомогу населенню, і продукти харчування, і будівельні матеріали, і засобі гігієни, і ліки, і займаються евакуацією людей. Багато дуже людей, які поряд з нами і хочуть допомогти населенню. І вони перш за все допомагають більш вразливим верствам населення. Це інваліди, пенсіонери, багатодітні родини», – сказав Олександр Прокопенко.
Поруч не тільки благодійники – з громадою вся область і навіть Європа
Шостого травня в Червоногригорівській громаді зустрічали гостей. В село Привільне Дмитрівського старостинського округу приїздив дипломат посольства Чеської Республіки по співпраці з Дніпропетровською областю Ладіслав Горак та менеджерка проєктів Наталія Андрєєва. Вони планують допомогти червоногригорівцям в будівництві ФАП – фельдшерсько-акушерського пункту. Гості переконалися, що така допомога дійсно потрібна, тому найближчим часом розпочнуться відповідні роботи з втілення цього проєкту.
«Дуже приємно, що про нас турбуються в європейських країнах і прагнуть поліпшити життя жителів нашої громади створюючи необхідні умови безпеки і комфорту», – написали про візит на офіційний сторінці громади в соцмережах.
А Прокопенко розповів, що Дніпропетровська ОВА теж постійно держить руку на пульсі Червоногригорівки. В громаду частенько навідується Сергій Лисак, проводить наради перш за все щодо водозабезпечення.
«Безумовно, при зустрічах з головою ОВА йдеться і про створення умов для стабільного проживання людей. Наприклад, завтра ми їдемо отримувати дві тисячі листів шиферу, цвяхи, інші будматеріали. Тобто, в Дніпропетровській ОВА точно розуміють нашу ситуацію і допомагають всім необхідним», – запевняє голова громади.
До речі, в самій громаді теж розроблені цільові програми допомоги людям, житло яких було повністю або частково зруйновано.
«У нас ще не впроваджена державна програма єВідновлення, тому що вона не може працювати поки територія знаходиться в зоні активних бойових дій. Але у нас в громаді є свої програми для допомоги людям, які страждають від обстрілів. Ми надаємо будівельні матеріали і певну грошову компенсацію для проведення необхідних робіт по ліквідації руйнування. Тобто, допомагаємо перекрити кришу чи вставити вікна, двері. Компенсуємо людям якусь частину їхніх фінансових витрат», – пояснив Олександр Прокопенко.
Як немає обстрілів, так люди плечі розправляють
Матеріально в територіальній громаді ситуація не важка, каже Прокопенко. І знову починає розповідати про те, що відчувають люди, як їм важко психологічно. Взагалі, в розмові він постійно повертався до теми емоційного стану жителів громади.
«Я не можу сказати, що життя зупинилося, розумієте? У когось зовсім немає хати, у когось даху немає, у когось вікна вибити. У когось на подвір’ї господарські споруди зруйновані. Ми не чекаємо і не скиглимо, а самі щось вставляємо, щось робимо, щось ремонтуємо. Стараємося не втратити того, що на сьогоднішній день в нас є», – каже він.
Більш того, червоногригорівці не лише собі лад дають, але й постійно допомагають 43-й бойовій бригаді. Прокопенко про це не розповів, але написали Нікопольські ЗМІ. Наприклад, цього разу, в квітні, у громаді вирішили допомогти медичній службі цієї бригади. Військовим медикам передали медикаменти, турнікети й сучасну медичну техніку.
«Медична служба була приємно вражена, отримавши дефібрилятор, хірургічний комплект, багато турнікетів, шприців та багато іншого потрібного»,- написали потім у Червоногигорівському телеграм-каналі.
…А тварин в господарствах тримають?, – питаю, повертаючись до буденного життя в селах. Немає нічого, каже голова.
«Води ж немає – яке може бути фермерство?!», – питає Прокопенко.
І, щодо тварин, додає: в селі багато безхатніх собак.
«Дуже багато. Дуже. Люди виїжджають, деякі «барбоси» (це він так людей називає, щоб не грубим словом) хвіртку відкрив, собаці під зад і вона залишилася, а він сів в машину і поїхав. І це в нас проблема зараз досить таки суттєва. Буквально сьогодні була у мене делегація людей. Просять – робіть що-небудь. Але ж не так все просто», – каже голова.
І знову повертається в розмові до життя людей – ймовірно, Олександру Прокопенко дійсно це болить:
«Наче все нормально – люди отримують пенсії, хто працює, той отримує заробітну плату. Але він пішов сьогодні на роботу, приходить, а у нього хата розбита або машина згоріла. Вночі люди живуть в підвалах. Буває так прилітає… Як немає обстрілів, так люди плечі розправляють. А як бехкає – через хвилину немає на вулицях нікого. В цьому плані дуже важко. Особливо людям похилого віку – вони ніяк не можуть зрозуміти цього сьогодення. У них перше питання при зустрічі: коли вже ця війна закінчиться?! Кажу – тільки тоді, коли у нас буде Перемога!».
